Софія Микитишин
Куликів ред.
По дорозі до Жовкви можна заглянути до невеличких населених пунктів, які її оточують. Одне із унікальних містечок є Куликів, який славиться своїм хлібом і ковбасами.
Куликі́в — селище міського типу в Україні, у Жовківському районі Львівської області. За 16 км на північ від обласного центру, 12 км на південний-схід від райцентру. На південь лежить Великий Дорошів, на схід Нове Село і Надичі, на північ Могиляни і Перемивки, на захід Мервичі і Костеїв. Селище є центром Куликівської селищної ради, якій підпорядковані населені пункти - смт Куликів та села Костеїв і Мервичі. Чисельність населення становить 3963 особи. Селище має свій герб, прапор та гімн.
Історія ред.
Перша писемна згадка про Куликів відноситься до кінця XIV століття. 1399 року галицький латинський архієпископ Якуб Стшемє (Стрепа) видав акт про закріплення земельного наділу за куликівським костелом. У XV столітті село мало паралельну назву — Бощ або Божч. Назва Бощ, або правильніше Божич, походить від назви давньо слов'янського культу Божича. У західно-слов'янській міфології культ Божича як сина Бога святкувався на початку нового року. Ймовірно цей культ відправлявся на цій горі, де пізніше виріс Куликів. Також поселення Божич може стосуватися легендарного князя Антів — Божа, і до племені «Бужан» що мешкали на цих теренах.
Назву «Куликів» це поселення отримало швидше за все після приєднання цих теренів до Києва. У документі від 23 лютого 1431 року йдеться про те, що «Бощ або Куликів» передано в дар канцлеру Королівства Польського Яну «Ташці» з Конєцполя(сину Якуба Конєцпольського[4]) як нагороду за довголітню службу.
Щодо промисловості, то містечко колись мало більше ніж тепер значення. В XVII–XVIII ст. вироблялись тут бурки і килими. Цю фабрику заснував Ян ІІІ Собеський. Як власник містечка, він поселяв тут турецьких і татарських полонених, а вони займались виробництвом цих виробів. Про існування цих фабрик сьогодні вже забули, але потомки згаданих полонених пам'ятали про своє походження і займаються в основному садівництвом (постачають у Львів овочі) і шевством. В мові цих куликівських міщан траплялись іншомовні вирази, як слід їхнього іншомовного походження. У XVIII ст. виробляли тут добрий мед (напій), хліб. В пн.-сх. частині містечка є сліди давньоруського городища XI–XII століття.
На внутрішні стосунки містечка, на спосіб життя жителів проливає цікаве світло «Akta lawnicze kulikowskie od r. 1694 do 1717». З цих актів можна довідатись, що давні куликівчани були задерикуватими й охочими до бійки. Билися постійно, всюди, в шинках, в приватних будинках, на ринку, інколи на вході до міської ради, християни і євреї, жінки і мужчини, звичайні міщани і урядовці, інколи і бургомістр, а навіть і ксьондз. Билися не тільки між собою, але навіть і з чужими, що їм по дорозі попадались. Бились для вирішення своїх суперечок або щоб помститись за справжні чи надумані кривди, але дуже часто просто без причини. А після бійки йшли одразу до міської ради для внесення взаємних скарг. Тих бійок було стільки, що з 192 сторінок, яких має вищеназваний документ, 30 сторінок займають скарги і ще стільки ж рішення у цих справах. Хоч куликівчани були схильні до бійок, проте інших злочинів майже не робили, так за 19 років у цих актах можна знайти тільки чотири справи про крадіжки. Куликівчани були людьми заможними, про це свідчать їхні заповіти, часто вони мали по декілька чвертей поля. У 1940–1941 та 1944–1959 рр було центром Куликівського району.
Щодо промисловості, то містечко колись мало більше ніж тепер значення. В XVII–XVIII ст. вироблялись тут бурки і килими. Цю фабрику заснував Ян ІІІ Собеський. Як власник містечка, він поселяв тут турецьких і татарських полонених, а вони займались виробництвом цих виробів. Про існування цих фабрик сьогодні вже забули, але потомки згаданих полонених пам'ятали про своє походження і займаються в основному садівництвом (постачають у Львів овочі) і шевством. В мові цих куликівських міщан траплялись іншомовні вирази, як слід їхнього іншомовного походження. У XVIII ст. виробляли тут добрий мед (напій), хліб. В пн.-сх. частині містечка є сліди давньоруського городища XI–XII століття.
На внутрішні стосунки містечка, на спосіб життя жителів проливає цікаве світло «Akta lawnicze kulikowskie od r. 1694 do 1717». З цих актів можна довідатись, що давні куликівчани були задерикуватими й охочими до бійки. Билися постійно, всюди, в шинках, в приватних будинках, на ринку, інколи на вході до міської ради, християни і євреї, жінки і мужчини, звичайні міщани і урядовці, інколи і бургомістр, а навіть і ксьондз. Билися не тільки між собою, але навіть і з чужими, що їм по дорозі попадались. Бились для вирішення своїх суперечок або щоб помститись за справжні чи надумані кривди, але дуже часто просто без причини. А після бійки йшли одразу до міської ради для внесення взаємних скарг. Тих бійок було стільки, що з 192 сторінок, яких має вищеназваний документ, 30 сторінок займають скарги і ще стільки ж рішення у цих справах. Хоч куликівчани були схильні до бійок, проте інших злочинів майже не робили, так за 19 років у цих актах можна знайти тільки чотири справи про крадіжки. Куликівчани були людьми заможними, про це свідчать їхні заповіти, часто вони мали по декілька чвертей поля. У 1940–1941 та 1944–1959 рр було центром Куликівського району.
Назва ред.
За переказами назва Куликів походить від птахів (куликів), які селилися на островах великого озера, яке було на місці сучасного селища.
Як дістатись ред.
До смт. Куликів з м. Львів можна дістатись із АС - 2.
Релігійне життя ред.
Для туристів, які подорожують з релігійною метою, можуть відвідати храми:
УГКЦ. Греко-католицька парафія і греко-католицький деканат на місці, належав до Перемишльської дієцезії. До парафії належали крім містечка і Жовківського передмістя, села: Гребінці і Надичі. Церкви було дві: парафіяльна церква Успення Пресвятої Богородиці (перша згадка від 1515 року) в самому містечку; філіальна Церква Св. Великомученика Димитрія (збудована у 1721 році) на Жовківському передмісті.
РКЦ. Римо-католицька парафія належала до Жовківського деканату, Львівської архідієцезії. Рік заснування («ерекції») парафії 1398, фундація Миколая - власника Куликова. Галицький архієпископ РКЦ Якуб Стшемє видав в Галичі 1399 року акт закладення куликівського костьола. Теперішній костьол св. Миколая збудований в 1538 році коштом Миколая Гербурта Одновського, посвячений в 1546 році.
Привіт, запрошую долучитися до конкурсу у квітні!
За результатами конкурсу усі активні учасники (ті, хто створить чи суттєво поліпшить принаймні п'ять статей) отримають сувеніри від ГО «Вікімедіа Україна», а три найактивніші учасники (за умови створення/суттєвого поліпшення учасником принаймні десяти статей) — особливі подарунки: наприклад, книги чи сертифікати на їхню покупку.--Сергій Липко (обговорення) 01:42, 12 квітня 2021 (EEST)