Уріж — село Дрогобицького району Львівської області. З 2020 року входить до Бориславської міської громади.

Зрозуміти ред.

Історія ред.

Перші письмові згадки про Уріж з 1515 року. Перші поселення появилися на місці тепер уже не існуючого хутора Хатки. Село належало до королівських земель.

Наприкінці XVI ст. перебувало в руках Станіслава Стемпковського. Пізніше належало до родини Винницьких, Уруських, Блажовських. Згодом Уріж перейшов до Гумницьких, а в 70-х рр. XIX ст. його викупив Ян Комарницький. Уріж причаївся вздовж мальовничого правого берега річки Бистриці. Одним кінцем зачепилося за гору Ласки, з якої одразу хочеться оглянути все село. Звідси відкривається панорама не тільки Урожа, а й сусідніх сіл — Винник, Мокрян і частини Ступниці.

Цікавим джерелом історії Урожа є праця львівського історика Владислава Лозинського «Prawem I lewem», видана в 1911 році, де цілий розділ присвячено єпископу перемиському та митрополиту київському Антонію Винницькому, що жив у 17 ст. («Авантурник з Урожа»). Село було шляхетським. Тут досі живуть нащадки давніх українських родів: Ільницькі, Винницькі та Страшівські (Страшевські). Останні були, очевидно, з бояр князя Лева Даниловича. Їхнє родове гніздо — село Страшевичі в Старо-Самбірському районі. Найдавніша частина села називається Піддебер, що вказує на те, що тут колись росли священні дерева. Діброва — це священний гай. Отже, село існувало ще в передхристиянську добу. Оскільки саме тут проходило, як вважав історик Юрій Липа, кельтсько-фракійське пограниччя, цілком можливо, що назва Уріж кельтського походження.

Село прикрашають дві дерев'яні церкви — горішня і долішня, яким уже по кілька століть. Церква Пресвятої Трійці розташована в горішній частині села. Відповідно, церква Покрови Пресвятої Богородиці розміщена в долішньому Урожі. Згідно з переказами, церква Пресвятої Трійці була збудована на місці невеликої каплиці XVII ст. За іншою версією ця каплиця була кілька років перебудована і отримала свій теперішній вигляд у другій половині XIX століття. На основі аналізу церковних шематизмів другої половини XIX ст. — початку XX ст. можна зробити висновок, що в селі початково існувала одна дерев'яна церква Пресвятої Трійці, розташована в долішньому Урожі. А в горішньому Урожі дійсно була каплиця Пресвятої Трійці (вочевидь ще з XVII cт.). На початку 1850 рр. дерев'яна церква згоріла і за кошти місцевої землевласниці графині Марії Гумницької було зведено сучасну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка датується 1857 р. Наявна інформація і про давніх порохів села. Ймовірно з 1828 р. і аж до 1856 р. порохом Урожа був Петро Мудрак. При будівництві двох церков парохом був Антін Ясеницький. Служив в Урожі з 1856–1886 рр. Невідомо з якого року, але до 1886р адміністратором був Яросевич Іван. З 1886 р. адміністратором вже Іван Леонтович(Нестор). Саме Іван Леонтович(Нестор) у 1887 р. став парохом. О.Іван провадив душпастирське служіння аж до I Світової війни. Вже від час війни його замінив адміністратор Антін Наконечний. З 1918 по 1934 рр. парохом був Михайло Городиський. Він відзначався особливою побожністю, був взірцевим господарем. У 1934 р. перейшов на багатшу парохію в Самбірщині, а на його місце прийшов Михайло Заєць. До 1936 р. він був адміністратором, а в 1936 р. вже став парохом. Помер він 12 листопада 1941 р. і похований біля церкви Пресвятої Трійці в Урожі. Під час II Світової війни за невідомих обставин з церкви Пресвятої Трійці забрали оригінальний іконостас. Його подальша доля невідома. На сьогодні в цій церкві зберігаються окремі частини кількох іконостасів, котрі створені в різні періоди, в різних стилях. Там збереглися прекрасні різьблені дерев'яні картуші із зображенням старозавітніх пророків, оздоблені виносні ікони, бічні вівтарі XVIII–XIX ст. На території церкви була стара дерев'яна дзвіниця, але у 2004 р. її було перенесено на місце, біля нового кладовища, а замість неї збудовано нову муровану.


Уріж ділився на Нижній і Вижній. Отже, ця церква належала до Вижнього. Тепер кажуть, Горішній кінець та Долішній. У теперішньому центрі села стояв дім урізьких дідичів, серед яких були Комарницькі і Сорочинські. Одна з графинь Комарницьких побудувала у 1850 році дерев'яну церкву св. Покрови. Колись вона була вкрита гонтою, обнесена камінним муром і обсаджена липами. За радянських часів церква стояла зачинена аж до початків 90-х. Прикметну дзвіницю, збудовану без єдиного цвяха парафіяни вкоротили, липи вирізали, мур розібрали, а саму церкву пофарбували на жовто.

У 1850-х австрійська влада розкопала вигін біля церкви і проклала нові прямі дороги на Самбір, Підбуж та Дрогобич. Що ж до панського дому, у ньому тривалий час була школа, а кілька років тому його розібрали. Будівля була в стилі класицизму з дуже глибокими підвалами, і могла бути спорудженою на місці оборонної споруди давніших часів. Передостанній дідич Сорочинський помер у 1921 році, і його склеп вцілів коло церкви Покрови. Його сини й дочка були репресовані. Коли у 1935 році село погоріло, дідич допоміг його відбудувати.

Цікаві факти ред.

У давні часи був звичай «хоронити біду». Від горішньої до долішньої церкви вздовж села пара коней тягла віз із збитими величезним ящиком. Процесія відбувалася навесні. Люди виходили й кидали в ящик найнепотрібніші речі, а подумки — всі гризоти і негаразди, тобто свою біду. У кінці села ящик з бідою закопували і розходилися із сподіванням на краще життя у наступному році.


У 1848 році люди подібно ховали панщині, закопавши документи про кріпаччину біля долішньої церкви. У 70-ті роки юні краєзнавці Винниківської восьмирічної школи під керівництвом вчителя історії Степана Івановича Макара намагалися відшукати її документи. Навіть проводилися окремі розкопки. Однак їхні спроби не ввінчалися успіхом. Століттями польські пани та австро-угорські знущалися з українського народу. Худобою, бидлом обзивали їх. Селяни повинні були працювати на них і, крім того, здавати великі податки.

Прикладом гноблення нашого народу є «Вісник законів для королівства і країв», який був виданий 23 травня 1874 року Францом Йосифом. За цим законом були створені книги, до яких записувалося все майно селян. Це робилося для того, щоб збирати ще більше податків. Все, чим користувалися селяни, підлягало оподаткуванню. В королівстві Галіції був виданий навіть закон, за яким податком обкладалися люди, які заходили в шинок і вживали мед, вишнях, спиртні напої. В школах навчання велося на польській мові.

На цьому і наживалися польські та австро-угорські пани. На території мого села існувало фільваркове господарство. До фільварку прикріплювались 30-40 дворів. У господарстві владарював поміщик Альфред Сорочинський.

У селі Уріж багатії вододіли 804 моргами землі. Ніхто з простим народом не рахувався. Як найбільше свято у своєму житті трудящі колись знедоленого життя зустрічали прихід визволення. «Боляче згадувати свою молодість. Голод, холод, безправ'я. Треба було прийти, низько вклонитися, поцілувати руку, схилити в покорі голову, щоб пан міг переконатися як міцно сидить на шиї у бідняка ярмо. А скільки інших свідчень неволі і безправ'я. Та з приходом Визволення розлетілися вщент панські кайдани». Йшла Перша світова війна. Боронити УНР у 1918 р. з Урожа пішло декілька юнаків, бо добре вишколені вояки, які повернулися з австрійських фронтів, говорили: «Ми своє відвоювали. Це справа молодих. Нас з хлопа ніхто не скине».


Активне відродження почалося в 20-х роках. Обіцяна поляками автономія обернулася для українців суцільною полонізацією населення. Українська інтелігенція подалася на свою просвітянську ниву, в кооперцію. Вона прагнула також підвищити рівень селянських господарств.

По містах і селах створювалися Товариства «Просвіта», «Рідна Школа», молодечі організації «Пласт», «Сокіл» та інші. Вони ставили перед собою завдання — піднести інтелектуальний та національно-патріотичний рівень українського суспільства.

Не минуло відродження й села Уріж. Закладені вчителем С.Луцівом знання дали належний результат. Генерація молодих господарів, таких як Петро Криворучишак, Іван Бабій, Приставняк, Михайло Волощук, Петро Огар та інші, активно включилися в процес просвітянської роботи. Душею та організатором став Петро Огар.

В селі запрацювали дві споживчі кооперативи, читальня «Просвіта», дитячий садок. Зогранізовано курси куховарства, вишивання, ведення господарства, хор і драматичний гурток. Розпочалася доба фестинів, вистав, пописів хорів із виїздом в сусідні села. Активність осередку «Просвіта» мала великий вплив на відродження національного руху в інших селах: Підбужі, Лопушній, Винниках та Лукавиці.

Сільська рада ред.

Одразу біля школи, у 1980-х роках була побудована сільська рада. Перший поверх цієї будівлі був для працівників адміністрації, а другий для керівників колективного господарства. На першому поверсі також був зал урочистих подій, де реєстрували шлюби. Ще у тій ж самій будівлі розташована пошта, яка спочатку була з правого боку, а з лівого розміщувалася ощадна каса. Та з роками відбулося переоформлення і ощадкасу перенесли в інше село, а пошту почала працювати на місці каси.

Народний дім та бібліотека ред.

Ще хочу згадати про Народний дім та сільську бібліотеку. Спочатку, у 1936 р. було збудовано невеличку будівлю, так звану, хату-читальню, до якої приходили і молодь села, і старші люди. Читали різні книги та ставили різноманітні вистави. Пізніше, у 1960 — початку 1970 рр. було добудовано ще невеличке приміщення, вже офіційну бібліотеку села. А цю хату-читальну було переоформлено під клуб. Зараз їх розділяє невеличкий коридорчик. Загалом, вся ця будівля розміщена у центрі села, через дорогу від церкви Покрови Пресвятої Богородиці.


Водонасосна станція ред.

Варто описати і Водонасосну станцію села Урожа, директором якої при побудові був Антоній Чупкевич. Ділянка водозабору «Уріж» розташована в 18 км на захід від м. Дрогобича на лівому березі р. Бистриці. Перебуває в експлуатації з 1934 року. На балансі водозабору 28 свердловин, з них променевий водозабір — резервний. Свердловини обладнані занурювальними насосами італійського виробництва. Вони сифонні, вода по них передається за рахунок різниці перепаду висот. Подачу води споживачам проводить станція другого підйому, розташована на площадці водозабору. Вода із цієї станції подається двома водогонами. Територія земельної ділянки під водозабором становить 18, 98 га.

Утворення відходів, викидів, забруднення води, повітря, грунту та надр, шумового, вібраційного, світлового та радіаційного забруднення очікуватися не може. Водонасосна станція постачає водою м. Дрогобич, села Уріж, Нагуєвичі, Унятичі та Лішня Дрогобицького району.

Історичні місця ред.

Вілла Антонія Чупкевича Через дорогу від цієї каплички розташована вілла Антонія Чупкевича, яка за актом 1930 року була вже на стадії завершення. Тобто її будівництво тривало спільно із будівництвом водногону. Хоча архітектурно будинок більше нагадує стиль історизму. Будинок містив окрему кімнату для покоївки, вітальню, 4 спальні, кабінет директора, а також просторі підземелля. Цікаво, що з 1945 р. в будинку містився резервний пульт для контролю за сиренами шлюзів, які вмикалися під час повені на річці Бистриця. Також у будинку містилася чорнильниця 30-40-х рр., яка пам'ятає розстріли НКВД. 22 червня 1941 р. НКВД арештувало директора насосної станції у власному будинку, а також десятки невинних мешканців з Нагуєвич, Урожа, Підбужа та Винник. 26 червня 1941 р. під час панічного відступу радянськоїх армії від іншої тиранічної армії Гітлера, о 10.00 год, вечора прокурор Підбузького КГБ Строков, разом із 11-ма працівниками МГБ та 3-ма невідомим почали оперативний вивіз ув'язнених із Підбузької тюрми. Людям пояснювали, що їх нібито відпускають на волю у зв'язку із нападом. Щоправда, коли машина з ув'язненими приїхала до давнього пагорба Нагуєвич під назвою «Гостиславль», машина зупинилася, усіх попросили вийти і вивели в поле біля дороги. Їм було наказано взятися за руки, після чого Строков віддав наказ «Растрелять»! Серед тих хто вижив було лише 4 осіб, один з яких залишив власні спогади. Значну частину розстріляних родичі та односельчан перепоховали, а тіло інженера і директора водогінної станції Антонія Чупкевича небайдужі селяни поховали біля станції, у каплиці, яку він особисто збудував для людей. На даний момент вілла всередині має аварійний стан, підлога та стеля зруйновані, чути як дзюркочить вода в глибокому цоколі, хоча стіни та покрівля майже цілі. Цей будинок розташований в санітарній зоні, тож заселення там неможливе, хоч місцевість досить мальовнича.

Панський двір

Що ж до панського двору, у якому була школа. Будівля була в стилі класицизму з дуже глибокими підвалами, і могла бути спорудженою на місці оборонної споруди давніших часів. А ось уривки того, як Ядвіга з Носковських-Яжимовська описує двір і його мешканців на початку 20 століття. "Ми всі знали, що урізький двір був «з дерева, хоч підмурований» і так само як в Сопліцові його стіни видавалися «біліші, бо відтінені темнозеленими тополями». Натомість, кожен дав би руку собі на відсіч, що мурованка в лівому крилі дому — була таки мурованою. Вона складалася з єдиної, але величезної кімнати з трьома вікнами, які виходили на три сторони світу. В тій мурованці Дідусь мав канцелярію, звідти виносив вироки і там скликав щонеділі так звану «сесію». Посередині двору знаходився «Скарбець». Зовсім темна комора з ренесансовим склепінням і чотирма заглибленнями в мурі. За давніх добрих часів приховував мабуть якісь скарби. Тепер, сухий і холодний, чудово пригодився для підручної спіжарки. Мав ще одну користь — був надійним сховком.

Як дістатись ред.

  Літаком ред.

  Потягом ред.

  Автомобілем ред.

  Автобусом ред.

  Кораблем ред.

Транспорт ред.

Що відвідати ред.

Мальовничм місцем в селі Уріж є гора Ласки, яку варто відвідати. Звідси відкривається панорама не тільки Урожа, а й сусідніх сіл — Винник, Мокрян і частини Ступниці.

Чим зайнятись ред.

Що купувати ред.

Де поїсти ред.

Дешево ред.

Середні ціни ред.

Дорого ред.

Де розважитись ред.

Де зупинитись ред.

Дешево ред.

Середні ціни ред.

Дорого ред.

Де навчатись ред.

Як заробити ред.

Застереження ред.

Як вирішувати проблеми ред.

Зв'язок ред.

Куди далі ред.

Ця стаття є кістяком. У неї є шаблон, але їй дуже не вистачає
інформації. Будь ласка, додайте ваші знання! Вперед!