Папуа Нова Гвінея: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
м Відкинуто редагування Хрущовка на девятом этаже (обговорення) до зробленого Andrew J.Kurbiko
Мітка: Відкіт
Немає опису редагування
Рядок 18:
}}
 
'''Папуа Нова Гвінея''' [http://www.papuanewguinea.travel/](англ. ''Papua New Guinea'', ток-пісін ''Papua Niugini'', гірі-моту ''Papua Niu Gini'') — держава [[Океанія|Океаії]], у південно-західній частині Тихого океану. Займає східну частину острова Нова Гвінея, Адміралтейські острови та частину Соломонових островів. Папуа Нова Гвінея має сухопутний кордон лише на заході з [[Індонезія|Індонезією]], на півдні країна омивається водами Коралового моря, з півночі та сходу — водами Тихого океану. Столицею держави є місто Порт-Морсбі.
'''Папуа Нова Гвінея''' [http://www.papuanewguinea.travel/] знаходиться в [[Океанія|Океанії]].
 
За формою державного устрою Папуа Нова Гвінея є парламентською конституційною монархією на чолі з британським монархом, представленим генерал-губернатором.
 
Площа Папуа Нової Гвінеї становить 462 840 км² при населенні понад 6 млн осіб. Основу населення складають меланезійці, папуаси, негрито, мікронезійці та полінезійці. Близько 13 % папуанців проживає у містах. Офіційними мовами держави є англійська, ток-пісін та гірі-моту.
 
Папуа Нова Гвінея є аграрною державою: понад 85 % населення країни зайнято в сфері сільського господарства. Основними продуктами аграрного сектора є кава, какао, копра, пальмова олія, каучук, чай тощо. Промисловість в Папуа Новій Гвінеї представлена переважно гірничою промисловістю. На території держави зосереджено родовища золота, міді, молібдену, нафти та природного газу. Грошова одиниця — кіна.
 
Папуа Нова Гвінея є членом низки міжнародних організацій, зокрема ООН, МВФ, АТЕС тощо.
 
== Зрозуміти ==
 
== Регіони ==
 
== Історія ==
Заселення людиною острова Нова Гвінея відбулося 45 тисяч років тому вихідцями з [[Азія|Азії]]. Відсутність великих, придатних до одомашнення, тварин на острові заважала розвитку землеробства і робила неможливим скотарство. Це сприяло збереженню первісно-общинного ладу на великих територіях Нової Гвінеї аж до сьогодення. Існує стародавнє землеробське поселення Кука, занесене до об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в центральній гірській частині острова, що налічує 7-10 тисяч років. Різноманітність мов і незліченна кількість племен були зумовлені ізольованістю людей одне від одного через гористий ландшафт і брак технічних засобів, що сприяли б спілкуванню і культурному обміну.
 
Острів Нова Гвінея був відкритий європейцями ще у першій половині XVI сторіччя. Це зробили португальці, під час розвідувальних подорожей за спеціями. У 1526 році Жоржі де Менезеш відкрив острів й дав йому назву Папуа. На той час його терени населяли папуаси та меланезійці, що перебували в умовах кам'яної доби й займались полюванням, риболовлею та збиранням. 1824 року Нідерланди оголосили землі острова західніше 141° східної довготи своїми володіннями. Після того, як англійський капітан Джон Морсбі дослідив південно-східне узбережжя острова в 1870-х роках, почалася колонізація території. Для дослідження побуту і культури папуасів багато зробив наприкінці XIX сторіччя дослідник Микола Миколайович Миклухо-Маклай, що провів на острові 4 роки.
 
У 1884 році Велика Британія встановила протекторат над південно-східним сектором Нової Гвінеї (згодом він отримав назву Папуа), а Німеччина того ж року підпорядкувала собі північно-східну частину острова (пізніше територія отримала назву Нова Гвінея). Західна частина острова на той час належала до володінь голландської Ост-Індської компанії. Наступного 1885 року (в квітні) Німеччина оголошує протекторат над північною частиною Соломонових островів. 1886 року Британська Нова Гвінея стає колонією британської корони. 14 листопада 1899 року [[Німеччина]] передала ряд островів (атол Онтонг-Джава, Шуазель, Шортленд, Санта-Ізабель) під протекторат Британських Соломонових островів. Від 1888 року Папуа — англійська колонія, 1 вересня 1906 року її було передано під управління Австралійського Союзу. 11 листопада 1914 року Німецька частина Нової Гвінеї була окупована колоніальними військами Австралії й перейменована на Північно-Східну Нову Гвінею. 17 грудня 1920 року німецька Нова Гвінея — підмандатна територія [[Австралія|Австралії]] під назвою Територія Нова Гвінея (англ. ''Territory of New Guinea''). 21 січня 1942 року на острів висадились японські війська. В 1946 році Австралійський Союз отримав мандат від ООН на управління підопічною територією. У 1949 році австралійська влада об'єднала обидві території в єдину адміністративну Територію Папуа та Нова Гвінея (англ. ''Territory of Papua and New Guinea''). Це об'єднання в 1971 отримало назву Територія Папуа Нова Гвінея.
 
1 грудня 1973 року територія здобула внутрішнє самоврядування. 9 вересня 1975 р. Парламент Австралії прийняв Закон про незалежність Папуа-Нової Гвінеї. Закон увійшов в дію 16 вересня 1975 р. 10 жовтня 1975 року країна приєдналася до ООН, а в 1977 році відбулися національні вибори на яких прем'єр-міністром став Майк Сомара на чолі коаліційної партії Пангу. У 1980 році уряд висловив йому недовіру і його місце посів Джуліус Чан. В 1982 році знову переміг Сомара. У листопаді 1985 року уряд знову висловив недовіру прем'єр-міністром і парламентською більшістю було обрано Паєса Вінгті. Коаліція, яку очолював Вінгті, отримала перемогу на виборах у 1987 році. У липні 1988 року уряд висловив недовіру Вінгті та привели до влади Раббі Намаліу. У 1991 році відбувся економічний бум у зв'язку з подвоєнням видобутку золота.
 
На початку 2000-х поміж ПНГ та Австралією відчулася певна напруженість. У березні 2005 року під час офіційного візиту прем'єр-міністр ПНГ Майкла Сомарі до Австралії йому влаштували в аеропорту перевірку в цілях безпеки, наказавши скинути з себе одяг, таким чином принизивши Сомарі. Незважаючи на вимоги уряду ПНГ вибачитись уряд Австралії проігнорував звернення. Крім того, виникли проблеми щодо останньої допомоги Австралії для країни. Програма була спрямована на боротьбу з злочинністю та корупцією в ПНГ, але натомість обіцяної допомоги австралійський уряд направив 200 поліцейських до столиці та поставив 40 службовців у складі національного апарату. Проте після того, як прибув перший загін поліцейських, Верховний суд Папуа Нової Гвінеї постановив, що ця угода є неконституційною, і поліція має повертається додому. Міністр закордонних справ Австралії підписав нову домовленість, згідно з якою залишається 30 держслужбовців Австралії.
 
В травні 2009 р. розпочалися масові заворушення поміж етнічними китайцями та місцевими мешканцями, на нікелевій факторії, що будувалася китайською компанією. Обурення численних місцевих підприємців проти китайської монополії викликало бунти. Папуасці почали шукати підтримки в південно-східних країн Азії з погодженням на вступ до організації ASEAN. Спочатку Індонезія підтримала прохання, пам'ятаючи про підтримку Індонезії в боротьбі за  Західне Папуа. Проте більшість християн Філіппін і більшість буддистів Таїланду, В'єтнаму та Камбоджі висловили незадоволення боротьбою ПНГ проти китайців, заявивши що Тимор-Леште більший претендент на входження до ASEAN.
 
З лютого по березень 2018 року серія землетрусів прокотилася в Папуа-Новій Гвінеї, завдавши різноманітні збитки. Різні країни Океанії, Австралії, Філіппін та Тимору-Леште надали допомогу країні.
 
=== Республіка Північних Соломонових Островів[ред. | ред. код] ===
Після проголошення незалежності ПНГ 11 вересня 1975 року на острові Бугенвіль було проголошено республіку Північних Соломонових Островів зі столицею на острові Бука. Папуа Нова Гвінея, Австралія і ООН не визнали самопроголошену республіку а уряд ПНГ проігнорували їхню визначеність. Водночас на заході Соломонових Островів звернувся до місцевих органів з метою приєднатися до самопроголошеної держави. У серпні 1976 року було досягнуто певної домовленості із самопроголошеним урядом. У 1988 році бугенвільські сепаратисти почали збройну боротьбу за відокремлення.
Вдруге спроба відокремитись відбулася у 1990 році. Під час збройних сутичок загинуло приблизно 15 тисяч осіб. Революційна армія Бугенвіля на чолі з місцевим лідером збройного опору Френсісом Оною вдалося вибити сили Папуа Нової Гвінеї з острова, проголосивши створення Тимчасового уряду, Декларація Незалежності була підтримана урядом сусідніх Соломонових Островів. Уряд Папуа Нової Гвінеї негайно почав економічну блокаду та вислав війська на придушення повстання, але це привело до затяжного збройного конфлікту.
 
У 1997 році між конфліктуючими сторонами розпочалися мирні переговори під егідою ООН. Для боротьби з партизанами держава не тільки використовувала увесь наявний склад збройних сил (2 тисяч військових), а й залучала військовий контингент з Австралії, професійних найманців. Під час збройного конфлікту загинуло 20 тис. осіб. У 1998 році бойові дії було припинено. Внаслідок мирних переговорів у 2001 році було досягнуто компромісу: острів (і дрібні прилеглі) отримав статус Автономного регіону і право на утворення власного уряду та обіцянкою провести референдум про майбутнє політичного статусу автономного регіону в термін від 10 до 15 років.
 
У 2005 році за посередництва Організації Об'єднаних Націй уряд Папуа Нова Гвінеї затвердив Конституцію Бугенвіля, що стало основою створення автономного уряду. Тоді ж (у травні-червні) були проведені перші вибори автономного уряду. Президентом було обрано Джозефа Кабуї. 24 липня 2005 року лідер повстанців Френсіс Она, який до того оголосив себе королем Бугенвіля, помер після захворювання малярією. Його наступники відмовилися від мирного вирішення конфлікту. У 2015 році Австралія оголосила про створення дипломатичної місії в Бугенвілі.
 
Президент Джон Моміс підтвердив, що Бугенвіль проведе референдум за незалежність ще до 2020 року, коли регіон вирішить деякі інші питання. Уряди  Бугенвіль та Папуа-Нова Гвінея встановили орієнтовну дату для голосування 15 червня 2019 року, що є останнім кроком у мирної угоди, але за умови, що за цей час Бугенвіль встановить контроль над незаконним користуванням зброї. Станом на 27 вересня 2017 р. ці передумови не виконані, а прем'єр-міністр Папуа-Нової Гвінеї Педро О'Нейл ставить під сумнів, те що такі умови будуть виконані взагалі до встановленої дати референдуму.
 
== Політичний устрій ==
[[Папуа Нова Гвінея]] — парламентська монархія. У країні діє конституція, прийнята 1975 року (з пізнішими поправками). Главою держави є королева Великої Британії Єлизавета II, представлена генерал-губернатором (з 2004 по 2010 рік — Пауліас Матане, з 20 грудня 2010 — Майкл Огіо), який призначається королевою на 6 років за поданням уряду.
 
=== Парламент ===
Законодавча влада належить однопалатному Національному парламенту в складі 109 депутатів, які обираються на 5 років: 89 депутатів обираються загальними прямими виборами шляхом таємного голосування у загальнонаціональному окрузі, 20 депутатів обираються від адміністративно-територіальних одиниць. Склад партійних фракцій постійно змінюється, так як депутати часто переходять з однієї політичної партії до іншої.
 
==== Політичні партії ====
Перед парламентськими виборами в липні 2007 року в країні налічувалось 45 політичних партій. Із них 20 представлені в парламенті:
 
* Національний альянс (англ. ''National Alliance Party'') — 30 місць
* Партія Папуа Нової Гвінеї (англ. ''Papua New Guinea Party'') — 8 місць
* Народна справа (англ. ''People's Action Party'') — 6 місць
* Найстаріша політична партія Пангу парті (Партія єдиної Папуа Нової Гвінеї; англ. ''Pangu Party'') заснована 1966 року — 5 місць.
* Народно-демократичний рух (англ. ''People's Democratic Movement'') — 5 місць.
* Партія об'єднаних ресурсів (англ. ''United Resources Party'') — 5 місць.
* Народна прогресивна партія (англ. ''People's Progress Party'') заснована 1968 року — 5 місць.
* Народний національний конгрес (англ. ''People's National Congress Party'') — 5 місць.
 
Національна партія (англ. ''Papua New Guinea National Party'') заснована 1979 року має 1 місце в парламенті 2007 року. В країні діє Конгрес профспілок Папуа Нової Гвінеї.
 
=== Уряд ===
Виконавчу владу здійснює уряд — Національна виконавча рада на чолі з прем'єр-міністром (Пітер О'Ніл з 2011 року). Уряд формується парламентською більшістю.
 
=== Судова система ===
Судова влада належить Верховному суду, голова якого призначається генерал-губернатором за поданням Національної виконавчої ради після попередніх консультацій з міністром юстиції. Інші члени суду призначаються юридичними і законодавчими службовими комісіями. Правова система країни базується на загальному англійському праві.
 
=== Зовнішні відносини ===
Папуа Нова Гвінея — член ООН від 1975 року, входить до Співдружності націй, очолюваної [[Велика Британія|Великою Британією]] (представлена «вищими комісарами» в ранзі послів в країнах-членах організації), МВФ, АТЕС та інших міжнародних організацій. Країна має постійні місії при ООН ([[Нью-Йорк]]) та ЄС (Брюссель). Справи Папуа Нової Гвінеї в [[Україна|Україні]] представляє посол [[Австралія|Австралії]].
 
== Міста ==